Козацьки корені Морозівки

козаки, морозівка, історія баришівки, коні

козаки, морозівка, історія баришівки, коні

Характерною особливістю Морозівки є дубові гаї. Цьому сприяла сама природа. Адже розміщені вони здебільшого в низинах, де земля не оброблялася, тому й обростала зеленню і деревами. Найбільш примітним із них є гай Овсія Лисенка, що біля сільського кладовища. У селі навіть існує така приказка: “Пора вже за Овсія”, тобто за сільське кладовище, за кущі, де дубовий гайок поруч. У приказці дується нащадокморозівських козаків Овсій Максимович Лисенко, який все своє життя оберігав дубовий гай від порубників та інших губителів природи, доглядав і підсаджував його. Чудо-дубовий гайок можна вважати пам’яттю про сільських козаків.

Баришівська сотня була поділена на курені, у яких на лічувалося від 10 до 40 осіб. Якщо козаки жили в невеличкому селі чи в кутках сотенного містечка, то їх очолювали курінні отамани. Це були найдосвідченіші, заслужені козаки, які зналися на військовій справі. Щодо міського отамана, то він мав певну адміністративну владу, але підпорядковувався сотникові. До куреня могли входити відразу козаки кількох сіл , якщо в цих селах їх було мало. Безперечно,Морозівка мала свій курінь. Збереглися дані про козацькі прізвища Лисенків і Батюків. Наприклад, у червні 1732 року та у 1737, 1738, 1739 рр. згадується наказний Баришівської сотні Улас (Влас) Батюк.  Відома також легенда про козака Власа, який, отримавши землю, осів на території сусідньої Власівки, заснувавши тут Власів хутір (ця назва збереглася аж до 20-х років минулого століття). У 1732-1734 роках Улас Батюк згадується як Баришівський міський отаман. Ще з цього роду відомі сотенні осавули Данило Батюк (1755-1767 рр.)і Гордій Батюк (1763-1781рр.). До речі, останній – осавул Баришівської сотні та свідок подій Морозівського повстання 1783-1785 рр . Осавул займався цілком військовими справами – бойовою підготовкою козаків, навчанням молодиків, їх озброєнням, стежив за дисципліною та порядком, часто був наказним сотником під час походів. Також входив до складу сотенної старшини.Улас Батюк , очевидно, теж був до обрання на посаду сотника осавулом. На ці посади обиралися переважно заможні козаки. Посада сотника вважалася виборною. Та, певне, Улас Батюк міг догодити полковій старшині і не дуже допікав козацтву, оскільки обіймав свою посаду чотири роки. Часто такий уряд переходив від батька до сина, що бачимо на прикладі родини осавулів Батюків. Посада сотника давала не тільки владу, а й чималий прибуток. Про це царський посланець на Україні Протасов доповідав Петру І: “Якщо кого визначить гетьман сотником, то через один-два роки з’явиться у того двір, грунти, шини, млин, всякі стада і домові пожитки” читати все



ОГОЛОШЕННЯ - БАРИШІВЩИНИ
- Повідомлення які мають не тематичний зміст будуть видалятися, автори таких повідомлень будуть додані в чорний список
- Не забувайте вказувати свій номер телефону, так з вами швидше зв'яжуться
- Не забувайте прикріпити фото / відео товару / послуги, так ви збільшите шанси продажу

БАРИШІВСЬКИИ «АВТОМОБІЛІСТ» -ВОЛОДАР КУБКА ОБЛАСНОЇ РАДИ ДСТ «КОЛОС»

Червень 1979 року був знаковим в історії баришівського футболу. ЗО років тому футболісти «Автомобіліста» з райцентру вперше вибороли кубок Київської обласної ради ДСТ «Колос» і здобули право грати в офіційних республіканських змаганнях.
Деякі подробиці тих подій. Фаворитами змагань вважалися команди з Бородянки, Новосілок (Києво-Святошинський район) і яготинський «Колос», який тренував заслужений майстер спорту, відомий гравець київського «Динамо» і збірної СРСР Віктор Серебряников.
У перемозі яготинців організатори змагань були впевнені настільки, що заздалегідь призначили фінальну зустріч у м.Яготин. Та іншої думки були наші земляки – гравці баришівського «Автомобіліста» і березанського «Будівельника». Успішно подолавши попередні змагання, у півфіналі вони зустрілися з фаворитами -відповідно із «Садівником» з Новосілок і «Колосом» з Яготина. Баришівчани на виїзді виграли 2:0, а березанці вдома сенсаційно здолали «Колос» – 2:1.
Склалася дивна ситуація – дві команди з Баришівського району (Березань на той час була складовою частиною нашого району) повинні були у вирішальному матчі грати у Яготині. Довелося втрутитися в такий перебіг подій тодішньому першому секретареві райкому Компартії України Івану Ісаковичу Пилипенку. І матч відбувся в Баришівці. Поєдинок викликав неабиякий інтерес в спортивної громадськості. Багато сотень уболівальників прибули Березані та інших населених пунктів району. Мабуть, такої кількості глядачів на футболі в райцентрі ще не було, як на цьому матчі.
Суддею поєдинку був Микола Миколайович Балакін (фахівець міжнародної категорії), який перший з радянських суддів обслуговував матчі фінальної частини чемпіонату світу (Швеція, 1958 рік).
Гра видалася дуже напруженою і видовищною. Суперники були гідні один одного. Та все ж більш поталанило футболістам «Автомобіліста». Вони здобули перемогу з рахунком 3:1. Голи забили: Олег Ткаченко, Олександр Агасімов і Віктор Мальцев (у баришівчан); Віталій Розовикберезанцга).
Отже, «Автомобіліст» здобув обласний трофей і право представляти Київську область на республіканських змаганнях.
Жереб визначив суперника нашим землякам – «Хіммаш» з м.Бахмач Чернігівської області.
Перша гра відбулася у Бахмачі. В історичному для нашого футболу матчі грали: Ігор Почко (капітан команди), Василь Лідовий, Микола Бессараб, Анатолій Маргуліс, Сергій Великоіваненко, Анатолій Дзявун, Андрій Кисіль, Віктор Нипорка, Іван Антипенко, Юрій Голубев, Олег Ткаченко. На жаль, ряд провідних гравців команди Не змогли взяти участь у цій зустрічі. Гра була цілком рівною, але за 3 хвилини до кінця зустрічі «Хіммашу» вдалося забити гол. Рахунок був 0:1.
Через тиждень (24 червня) відбулася повторна зустріч. На стадіоні ніде було яблуку впасти. «Автомобіліст» грав найсильнішим складом. Та цей день став не «фартовим» для баришівчан. Маючи ігрову і територіальну перевагу, багато вдалих моментів, вони так і не змогли вразити ворота суперника. А гості з Чернігівщини використали чи не єдину можливість для взяття воріт. Отже, і вдома програш – 0:1.
Незважаючи на поразку, наша команда показала, що вона на правильному шляху і перемога в неї ще попереду. З часом так і було. «Автомобіліст» перемагав у чемпіонаті і розіграші кубка області, в чемпіонаті
Вкраїни серед колективів фізкультури. Але це тема іншої розмови. До того ж цьогоріч минає 20 років перемоги (поки що єдиної) в обласному чемпіонаті і виграшу другого в історії команди кубка області.

читати все


ШЛЯХ ДО СИБІРУ

П’ятдесят років потому журнал «Русская старина» опублікував матеріали про від’їзд Марії Волконської до Сибіру. У1909 році в Санкт-Перербурзі російською та французькою мовами було видано «Записки Марии Николаевньї Волконской». Ця книга в зеленій палітурці була видана приватним чином її сином, князем Михайлом Сергійовичем Волконським. читати все


Володимир Горбик очолив Баришівський район

19 квітня голова Київської обласної державної адміністрації Анатолій Йосипович Присяжнюк представив активу Баришівщини нового голову Баришівської районної державної адміністрації Володимира Миколайовича Горбика, призначеного на цю посаду Розпорядженням Президента України від 15 квітня 2010 року №135/2010-рп. Офіційна церемонія відбулась у великій заггі засідань адмінбудинку. читати все


НА БЕРЕГАХ ПРИТОКИ БІГУЧОЇ, З ІСТОРІЇ С.БЗІВ

Село Бзів розташоване у семи кілометрах від Баришівки і в чотирьох – від залізничної станції «Новотроянда». Це поселення досить давне, про що свідчать назви урочищ Дворець. Млинок. Топове. Дякове. Бахнова, Топів берег. Тернова. Супруновщина. Ладимцева могила. Крусівщина, Муром Лисенів горб. Мусинків горб. Бакай. Грушки. Мартинові сосни. Івкове. Шеляга. Бродок. Жидівська гребля.
Кожне урочище мас свою історію. Наприклад. про Двороць старожили розповідають. що колись там був монастирський склеп. На місці урочища Млинок стояв млин. А на місці Ладимцевоі могили колись давно за можу брат убив брата. читати все