Ворована могила – козацький маяк.

Відомо, що сармати, хозари, половці та інші кочові племена використовували більш ранні некрополі для повторних поховань. Цілком можливо, що й слов’яни ховали на вершинах скіфських курганів своїх воїнів і вождів. У багатьох народних піснях і думах є згадки про поховання в курганах козаків. До речі, у кожного козака на грудях висіла торбина з рідною землею. Якщо смерть знаходила козака на чужині, цією землею йому засипали очі.
Існують легенди про козацьке золото, сховане в курганах.
Із часів Київської Русі кургани використовувались у систему фігурних маяків. Адже нерідко з’являлися в наших краях східні зайди. А суцільних кордонів тоді в нашому розумінні не було. Селяни виходили в поле орати або збирати хліб з рушницею, шаблею або списом. Зайди нападали зненацька, невеликими загонами, тому доводилося важко. Для цього в степу було введено сторожову службу, щоб оповіщати про підхід ворога. Спершу чатували на курганах, потім стали зводити на низ дерев’яну вежу з драбиною. На вежі перебував вартовий, біля якого лежала в’язка сіна чи соломи. В руках він тримав трутень з кресалом або запалену люльку. Внизу стояв кінь. Інколи був напарник, теж з конем. Коли на горизонті з’являвся ворог і сторожа не спала, то відразу підпалювала смолоскип і кіньми втікала до своїх. Дим бачили на другій вежі, і теж запалювали вогнище. А звідти – до третьої вежі. Таким чином, дим і полум’я попереджали по небезпеку,що насувалася. Цікаво: 1723 року військова колегія вирішила вдосконалити цю систему. Було наказано спороджувати на відстані 100-150 саженів (200-300 метрів) один від одного маяки піраміди, варти яких попереджали про небезпеку в разі татарського нападу. Маяки повинні бути: “В вишину по три сажня трехаршинных везде по граничным местам, форпостах, караулах, по большим і малим дорагам,од тех же форпостов лежачих, строили в таком расстоянии, чтоб один маяк от другого горящий был виден”. Таким чином, звістки про появу ворога швидко доходили до редутів, форпостів, сіл і містечок. Вони негайно починали готуватися до оборони,населення ховалося за стіни укріплення-фортець. читати все



ОГОЛОШЕННЯ - БАРИШІВЩИНИ
- Повідомлення які мають не тематичний зміст будуть видалятися, автори таких повідомлень будуть додані в чорний список
- Не забувайте вказувати свій номер телефону, так з вами швидше зв'яжуться
- Не забувайте прикріпити фото / відео товару / послуги, так ви збільшите шанси продажу

Доморощений Саша Білий з «бригадою» тероризує ціле селище

Канули в лету часи бандитських бригад і вуличного свавілля. Тепер все-таки стало спокійніше. Але не скрізь. Поки вся країна вже забула серіал «Бригада» і Сашка Білого, підлітки Київської області, тільки почали брати на озброєння «принципи» героїв фільму. Більше того, кілька відморозків буквально тримають у страху всю округу. А прикриває їх у цій справі місцевий дільничний. читати все


ЧИМ МОЖЕ ОБЕРНУТИСЯ ПРОДАЖ АЛКОГОЛЮ НЕПОВНОЛІТНІМ

Наразі точиться багато балачок на тему щодо спивання нації та зниження вікового рівня залежних від алкоголю. Але ж усім відомий «корінь» проблеми -вільний продаж спиртного.

Тому нещодавно активісти молодіжної громадської організації «Меридіан» провели експеримент: чи зможе неповнолітній придбати спиртне в кафе-барах та магазинах району, незважаючи на те, що це заборонено законодавством? читати все


ЛУК’ЯНІВСЬКІЙ СВЯТО-ВОЗНЕСЕНСЬКІЙ ЦЕРКВІ – 130 РОКІВ (1879-2009)

На півночі Баришівського району, біля Чернігівської області, розташоване невелике, старовинне село Лук’янівка. Мальовнича природа, родючі фунти, чисте повітря і сучасні комунікації усе більше і більше приваблюють людей, які приїжджають сюди на постійне проживання та відпочинок. З першого погляду – це таке ж село, як і безліч інших навкруги. Та с тут своя особливість. У Лук’янівці вже багато років діє православний храм, місце, куди приходять люди зі своїми радостями і скорботами, храм, у якому вже не один десяток років возноситься молитва до Господа за всіх жителів та за тих, які вже відійшли у потойбічне життя.
28 травня – на Вознесіння Господнє – Лук’янівська церква відзначатиме свій 130-річний ювілей.
Як кажуть, хто не знає свого минулого, той не вартий і майбутнього. Цікаво, що вперше про церкву, побудовану в с.Лук’янівка, згадується у 1758 році (період царювання Єлизавети Петрівни). У кліровій книзі Полтавської єпархії за 1902 рік записано: це була церква Різдва Христового, дерев’яна, яка стояла на кам’яному фундаменті. Біля церкви містилася сторожка. За даними книги, приход налічував 608 душ жінок та 563 – чоловіків. При церкві існували бібліотека, а також недільна школа, яка називалася «школою грамоти». Також відомо, що настоятелем був священик Павло Володимирович Дубняков.
До того ж є ще й інший документ – відомості Полтавської єпархії Переяславського уїзду села Лук’янівки від 1769 по 1866 pp., який підтверджує, що у 1758 році церква була побудована на честь Різдва Христового.
Цікава історія цієї церкви, яка проіснувала 121 рік. Коли у 1879-му жителі села звели навпроти, через дорогу, нову церкву, то на місці старої деякий час була кузня, а потім це місце довго залишалося пустим. Та з’явився багатий чоловік, який вирішив побудувати на тому місці будинок. Але все, що він зміг зробити, – поставити фундамент. Далі робота чомусь не йшла. Бо «не так, як я хочу, а як Бог дасть». Та не дав Господь: місце, на якому стояв храм, і досі пустує, хоча і приватизоване людьми і навкруги вже є будинки.
Отож із 1879 року в с.Лук’янівка діяла церква Вознесіння Господнього. Клірова книга по Полтавській єпархії за 1912 рік містить деякі дані щодо існування храму з приблизно такою ж кількістю прихожан. Першим священиком був Георгій Йосипович Фаворський. Цей факт підтверджує і книга записів грошових надходжень та капіталів Вознесенської церкви села Лук’янівки Переяславського уїзду за 1912 р.
Лише з 1930 по 1941 рік Свято-Вознесенський храм було закрито. А вже із 1941 року і донині, милістю Божою, у церкві регулярно проходять богослужіння, звершуються треби.
Відразу після відкриття настоятелем храму став протоієрей Ігнатій Степанович Туній (помер 17 січня 1946 року, його могила міститься біля церкви). Крім того, відомі імена ще таких священиків, як протоієрей Яков. Димитрій, Микопай. ігумен Антоній (нині архімандрит Києво-Печерської лаври), із 1997 року настоятелем храму був священик Володимир Вінничук.
З Божою допомогою відродження і духовне становлення храму продовжується.
Силами приходу і при підтримці сільської ради (голова – Людмила Іванівна Григор’єва) було пофарбовано храм ззовні. Завдяки пожертвуванням рабів Божих Вікторії і Олени, ми почали розпис у середині купола.
Тож нехай у цьому святому храмі, який служить людям уже 130 років, і надалі кожен бажаючий знаходить душевний спокій і отримує Господнє благословення. Нехай він буде пам’ятником любові, терпіння і великої віри людям і настоятелям Лук’янівського приходу, які зберегли його для потомків.

читати все


Літній відпочинок на березанських пляжах


Літній відпочинок на березанських пляжа Після прохолодної весни настали погожі спекотні червневі дні. На градуснику плюс 30 – 35, а то й вище, сонце немилосердно припікає, на вулиці задуха – зрештою, справжнє літо. І от у цей спекотний період сотні березанців у пошуках свіжої прохолоди потягнулись до водоймищ, щоб досхочу накупатись або просто відпочити на одному з місцевих пляжів. А найбільше полюбляють проводити свій відпочинок біля води діти, вони охоче купаються, стрибають із мосту, бавляться у воді і найчастіше просто забувають про обережність у водоймі. За 2008 рік на території Київської області зафіксовано 9 дитячих смертей на воді – невтішна, жорстока статистика. Нещодавно у травні в с. Семенівка 14-річний хлопчик з необачності втопився у місцевій річці. Тож з метою запобігання трагічним випадкам на воді інспектор профілактики Баришівського РВ ГУ МНС України в Київській області Г.П. Голік та начальник відділу з питань праці УПСЗН м. Березань Л.М. Рубан провели профілактично-роз’яснювальну бесіду з відпочиваючими поблизу озера Центральне та р. Недра, а також вручили кожному листівку “Правила поводження на воді”.

Знову купаємось у «центральному» читати все